Сім годин їзди в одну сторону, сім годин на все про все, сім годин їзди назад. Це коротко про те, як я на один день з’їздила на Буковель. А тепер про все по порядку.
Прокинулась у суботу о пів на четверту ночі, щоб о п’ятій годині виїхати з Ужгорода із перевізником. З ним ми домовлялися наперед. Я зранку не розрахувала час на розморожування лобового скла і спізнилася хвилин на 10, ще стільки ж чекали інших трьох пасажирів. По дорозі, у Середньому і Мукачеві підібрали ще двох. Новенький мікроавтобус Volkswagen мчав по трасі в сторону Буковелю, а ми, пасажири, мирно дрімали. Добре, що водій роздав нам дорожні подушки і вдалося ще годинку-другу поспати в дорозі. Дорога в обидві сторони коштувала 550 грн, до слова, ці перевізники регулярно організовують трансфери до Буковелю.
Година на черги і підготовку до катання
Була субота, 9 січня, черг чи обіцяних у новинах корків у сторону курорту зовсім не було. Ми приїхали на парковку біля першого витягу о 10 ранку. Одразу біля парковки знайшли і каси, і прокат. До слова, шлем є обов’язковим, тому довелось взяти його на місці у прокаті, інша екіпіровка у мене була з собою.
Перед нами було двоє людей і ми хвилин 15-20 прочекали на свою чергу. На прокаті потрібно спершу на планшеті ввести свої дані, отримати пін-код на номер телефону, а потім отримати спорядження, оплатити його на касі і залишити документ в заставу. Також вам запропонують залишити ваше взуття чи інші речі у шкафчику. У цьому прокаті шолом обійшовся у 60 гривень на день, поруч лижні окуляри пропонували за 150. Кажуть, у прокатах в селі все спорядження в рази дешевше, але ми не перевіряли.
Одягнувши всі шоломи-наколінники-піджопники, зашнурувавши боти, витративши на черги і всі ці процедури більше ніж пів години, нарешті пішли до витягів.
Перед прокатом ми ще витратили хвилин 15 на чергу до кас, обрали абонемент на пів дня, який діє з 11.30 до 16.30 і коштує 790 грн. Ще одним варіантом було взяти на три години за 500 з чимось гривень, але, враховуючи те, що ми тут перший раз, складність маршрутів, коли ти спускаєшся по одній трасі і щоб повернутися в початкову точку тобі може знадобитися підйом і спуск ще на кількох витягах, вирішили взяти із запасом. До слова, варіанти абонементів не надто зручні, бо, або на цілий день, або обмежено по часу до 3 годин, на 4 години немає, а на пів дня тільки по чітких годинах, як наш абонемент, дія якого розпочинається за 40 хвилин, об 11.30, які ми просто прочекали біля витягу.
Та ми були не одні, ще десь сотня людей, котрі, як і ми взяли абонементи на пів дня, топтались останні пів години у черзі теж, щоб настала їхня година і вони змогли пройти турнікет. Тому черга утворилася величезна.
Ідеальні траси, натовпи людей і розваги на різний смак
Погода видалася сонячною, а траси ідеальними. Перший спуск дався мені важко, я поспішала і кілька разів добряче гепнулася. Під час одного з таких падінь і полетіла кудись моя камера GoPro. Згодом я повернулася і шукала її в тому місці, де злетіла з траси, але даремно. Знайомі залишили заявку про втрату, але навряд чи вона знайдеться. Зате буде привід для покупки новішої версії.
До кінця дня льодові ділянки все ж були, але в загальному траси дуже хороші. Натовпи людей всюди, куди не глянь – на трасах, на підйомниках, на оглядових майданчиках, вершинах, колибах, атракціонах, просто якийсь безперервний потік. Це дивно, адже ти в горах, у лісі, серед зими, але й водночас створює якусь атмосферу постійного свята і відпочинку.
Я зробила кілька спусків, потім поїхала на інші траси, всюди на розпуттях трас є вказівники, але вам потрібно наперед знати, куди ви їдете і як приблизно звідти будете повертатися. Я ще разок піднялася на сьомому витязі, там дуже полога і широка траса, також є відгороджене місце для навчання новачків з бугельним підйомником. Знову піднялася на 2R на вершину, там вирішила перекусити і відпочити, бо ноги вже настільки боліли, що я не могла проїхати трасу до кінця без зупинки на відпочинок. З вершини відкривається чудовий краєвид на низовину, озеро, 7 підйомник, трасу і парковку біля нього. Відстані, довжина, кількість витягів і трас вражають.
Можна було спробувати ще кілька трас, але я спустилася вниз до першого витягу, здала шлем у прокат, зітхнувши з полегшенням перевзулася, зняла захист колін і шолом, здала останній у прокат, піднялася по ліфту на 4 поверх паркінгу, щоб залишити у нашого водія свої речі. У мене ще було півтори-дві вільних години.
Важливо – карту витягів дивилася в телефоні, фото і відео знімала теж телефоном, та ще й не до кінця його зранку зарядила, тому до завершення катання він майже повністю «здох».
Чіпси по 150 грн, кава по 50
Довелось шукати розетку, а заодно і познайомитися зі славетними «буковельськими» цінами. Зайшла у кав’ярню Aston, всі столики були зайняті, в тому числі єдиний, біля якого є розетка. Сіла за високий стіл, побачила в іншому кінці зали біля кухні розетку, поставила телефон на зарядку, а сама сіла в очікуванні офіціантки. З пів години пройшло, поки мені принесли меню і взяли замовлення. Напої починаються від 50-70 грн – кава, капучино, какао, чай, узвар, соки, тощо. Піца від 200 грн, другі страви та закуски теж від 150-200 грн за 100г. Ще стільки ж часу пройшло, поки мені принесли гарячий шоколад. Весь цей час треба було слухати якусь жахливу попсу, яка грала з колонок досить гучно. Гарячий шоколад принесли у звичайній скляній кружці, ані цукру, ані ложечки, ані серветок – нічого. Сфоткати не могла, бо телефон же на зарядці. Пішла до барної стійки, взяла все, що мені треба було. Тому ціни не малі, а сервіс так собі, я вам скажу. Ну, може то мені так пощастило, не знаю.
В сусідньому з кав’ярнею супермаркетом ціни на фрукти, снеки теж досить кусючі. Наприклад, велике печиво Орео по 30 грн, снікерси, снеки по 12-20-30 грн. Вразила ціна на чіпси Чіо – 100-150 грн за пачку. Це ті, що у нас по 20-30 грн. Люкс дешевші, по 50-70 грн.
За один день все обійти нереально
Назад вирушили, як і домовлялись з водієм, о 17.30. Дорога до Ужгорода майже всюди хороша, є ділянка поганої дороги із жахливими ямами десь біля Рахова, але здебільшого на дорозі нове покриття. В Ужгород приїхали о пів на одинадцяту. Біля півночі я нарешті доїхала додому.
Висновок: їхати на один день добре, але дуже втомлює дорога. Якщо є можливість, краще їхати на своєму авто, зняти житло в Яблуниці чи ближніх селах, там воно доступніше, а на курорт приїжджати покататися та погуляти. Те саме стосується прокатів, напоїв і продуктів. Ніхто вам не забороняє взяти із собою перекус, бачила як багато людей обідали з багажника своєї машини, хтось зі своїми термосами і перекусами розкладалися прямо на вершині гори. А за ціною найдоступніші вечірні і нічні катання.
Кілька днів, як на мене, має вистачити, щоб покататися на всіх трасах і дослідити всі куточки Буковелю. Досхочу надихатися зимовим карпатським повітрям, помилуватися горами і перезарядити батарейки. Тому я обов’язково повернуся сюди ще.
Оксана ЧОПАК
